Портал відкритих даних - місто Долина

Володимир Горбовий

/ Місто Долина / Володимир Горбовий

 

ГОРБОВИЙ ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ
(30.01.1899 – 22.05.1984)
Нескорений борець за Українську державу, соратник 
Євгена Коновальця, наставник Степана Бандери, один із засновників
Організації Українських Націоналістів, багатолітній політв’язень
сталінсько-брежнівських катівень.

Народився Володимир Горбовий в с. Оболоня Долинського повіту в родині Горбових-Романчукевичів. Матір’ю Володимира була сестра Омеляна Антоновича. Навчався у Долинській “Рідній школі”, Стрийській гімназії. Під час першої світової війни мобілізований до австрійського війська, де закінчив старшинську школу і в чині хорунжого воював на італійському фронті.

Після розвалу Австро-Угорщини добровільно пішов служити в УГА. У серпні 1919 р. брав участь у поході українських армій на Київ. У бою під Козятином був важко поранений – втратив око. Одужавши, воював у складі Херсонської дивізії армії УНР.

Додому повернувся восени 1921 р., став організатором місцевої підпільної визвольної організації УВО. 20 грудня 1921 р. організував установчі збори повітової колегії УВО “Воля”, учасники яких прийняли присягу, що її зачитав Горбовий: “Пресягаю перед Всемогучим Господом Богом, перед Українським Народом, що служитиму чесно… Клянуся духами полеглих Бійців, що дотримають цієї Присяги, а коли не дотримаюсь – хай буду проклятий, як зрадник Українського Народу”. Володимир Горбовий був першим серед тих, хто дотримувався цієї присяги протягом усього життя.

Того ж року був учасником Львівського таємного зібрання 100 колишніх старшин УГА, де остаточно сформовано УВО. Після цього арештували підозрюваних у атентаті на голову польської окупаційної влади, в тому числі і Горбового. Пробув під слідством кілька місяців у тюрмі св. Бригіди.

В другій пол. 1922 р. Головний комендант Начальної Команди УВО С. Коновалець призначив В. Горбового шефом штабу Начальної Команди УВО. Тоді ж він вчився одночасно в Львівському Українському університеті, брав активну участь в діяльності підпільної Української крайової студентської Ради. Керуючи штабом Начальної команди УВО, організував акцію бойкоту виборів до Польського сейму (1922) і, мабуть мав відношення до вбивства прихильника польського окупаційного режиму Сидора Твердохліба, бо його вдруге заарештували.

Навесні 1923 р. В. Горбового звільнили з тюрми, і він став студентом правничого відділу Карлового університету (Чехія), продовжуючи співпрацю з підпільною УВО. В Празі Горбовий одружився і згодом в молодій сім’ї народився син Роман. Після закінчення навчання, здобувши ступінь доктора права, В. Горбовий повернувся додому. Оскільки дружина не погодилась виїхати з Праги, то це привело до розлучення.

Не змігши влашутуватись на роботу в Долині, повторно захистив докторат в Ягайлонському університеті і таки відкрив адвокатську канцелярію. У 1928 р. став членом Адвокатської палати у Львові. Одночасно був комендантом УВО.

У жовтні 1933 р. В. Горбовий був втретє заарештований і запроторений до концентраційного табору в Березі Картузькій, де пробув понад рік (до грудня 1934 р.).

В 1935 р. на судовому засіданні у Варшаві та Львові за вбивство польського міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького став адвокатом головного підсудного – крайового провідника ОУН Степана Бандери, бойовика Євгена Кочмарського і студента Якова Чорнія і одержав перемогу.

У вересні 1939 р., коли Галичину окупували більшовики, В. Горбовий переїхав з Долини до Кракова, де він очолив Український комітет допомоги полоненим і біженцям. 1941 р. – обраний Генеральним суддею ОУН та головою Українського національного конгресу в Кракові, брав активну участь у Другому Великому зборі ОУН (1941), на якому провідником став С. Бандера.

22 червня 1941 р. Президія Українського Національного Комітету створила уряд України. В. Горбовий фактично очолив Український Національний Комітет, що проголосив “Маніфест напередодні війни”.

30 червня 1941 р., після проголошення РУН Українскої держави, почалися масові арешти. На початку липня у Кракові були заарештовані Степан Бандера і Володимир Горбовий. Ув’язнений в Краківській тюрмі “Монте Люпіх”. Тут тяжко захворів і був звільнений (14.07.1942). Негайно виїхав до Праги на лікування. Там влаштувався працювати юрисконсультом у Міністерстві земельних справ, а на початку 1949 р. отримав тимчасове громадянство Чехословаччини.

1 серпня 1947 р. після підписання чехами і поляками спільного договору про спільні дії в боротьбі проти ОУН-УПА, В. Горбового як “прислужника Гітлера” було арештовано, а 7 серпня передано польській поліції. Поляки передали зтортурованого і покаліченого, зі зламаною ногою В. Горбового своїм новоспеченим московським друзям, які засудили його “за зраду батьківщини” на 25 років неволі. Після 11 років тюрми звільнили, дозволили повернутися в Долину. Але і там жив у злиднях під постійним наглядом кадебістів. Хотів виїхати до родини в Прагу, однак влада не задовольнила його справедливих вимог.

У 1979 р. він почав втрачати зір. Тому попросився в комірне до вдови Аделі Семків, яка погодилася за невелику плату доглядати його. Але й тут один із сусідів погрожував убити і Аделю, і її квартиранта.

13 травня 1984 р. Горбовий подався до Михайло Колесника в с. Вовчатичі, що біля Ходорова, який мав намір підлікувати його в досвідченого лікаря. Але 22 травня В. Горбовий в Ходорові помер. Похований на Долинському цвинтарі. У Долині для увіковічнення пам’яті Володимир Горбового відкрито меморіальну дошку.