Портал відкритих даних - місто Долина

Василь Атаманчук

/ Місто Долина / Василь Атаманчук

 

Василь Іванович Атаманчук 
(13.03.1901 – 20.09.1962) 

 З нашим містом пов’язані біографії багатьох людей, які у різні періоди нелегкої історії боролись за незалежність України. На жаль, більшість жителів району про них ще не знає, тому і хочу нагадати про одного славетного долинянина – Василя Атаманчука, який залишив свій слід в історії Визвольних Змагань минулого століття, а за мотивами його біографії можна писати захоплюючі романи та знімати не менш вражаючі фільми.

Василь Атаманчук народився 13 березня 1901 року у селі Сихів сусіднього Стрийського району. Вчився у Стрийській гімназії (за іншими даними – в Долинській). Згодом у вчительській семінарії у Львові.

У 1918 році добровільно вступає до Української Галицької Армії, обіймає посаду помічника командира батареї. Брав участь у боях біля Львова та в «Чортківській офензиві». Двічі попадав до польського полону, з якого щасливо втікав.

Після окупації Польщею Західної України не змирився із цим та вступив до Української Військової Організації (УВО). Тепер колишній артилерист перекваліфікувався на підпільника-бойовика.

УВО боролася усіма способами проти окупаційної Польщі, в тому числі терором та експропріацією державного майна і коштів. Всі ці заходи мали на меті ослаблення державного апарату окупанта.

У лютому 1924 року бойовий референт Крайової  Команди УВО Юліан Головінський створює спеціальний загін – «Летючу бригаду», основна мета якого – напади на державні банки, поштові відділення та вилучення з них грошей. До боївки були залучені найкращі вояки, яких сотник Головінський знав особисто, в тому числі Василь Атаманчук. Протягом 1924 – 1926 років триває активна діяльність «Летючої бригади».

Василь Атаманчук взяв участь у найзухвалішому пограбуванні тих часів – Львівської Головної пошти. 27 березня 1925 року серед «білого» дня кілька молодих людей зайшли на подвір’я Головної пошти під виглядом службовців і винесли з поштового автомобіля 32 500 злотих (приблизно 3 млн. гривень станом на 2016 рік) та щасливо зникли з місця події.

У 1927 році влада заарештувала Івана Вербицького – близького товариша Василя і він вирішив втікати з країни. Оскільки у ті часи наш Долинський район був прикордонний, то Атаманчук вирішив перейти саме тут до сусідньої Чехословаччини (тепер Закарпатська область), а допомогти в цьому мали знайомі його майбутньої дружини Олени Грицей – мешканки Долини.  На жаль, під час переходу він був заарештований та доправлений до Львівської в’язниці. Василя Атаманчука, Івана Вербицького та ще кількох українців звинуватили в організації та виконанні вбивства шкільного куратора Станіслава Собінського. ( Насправді вбивство Собінського здійснив Богдан Підгайний разом із Романом Шухевичем).

Судовий процес був публічний, широко висвітлювався у пресі та увійшов в історію як «Процес Вербицького-Атаманчука». Прямих доказів причетності Василя Атаманчука до вбивства не було та й не могло бути, однак, за допомогою неправдивих свідчень суд виніс жорстокий вирок для обидвох підсудних – смертна кара через повішення.

На щастя, адвокатом Атманчука був Степан Шухевич – один із найкращих українських юристів тих часів. Він вжив дуже енергійних заходів на його захист. Уважно прочитавши матеріали справи вбивства Собінського, Шухевич помітив, що загиблий був смертельно поранений одним-єдиним вистрілом в голову, отже, вбивця був один, а не два, як було записано в обвинувальному акті. Найвищий Суд у Варшаві рішення про смертну кару скасував та призначив Івану Вербицькому 15 років, а Василю Атаманчуку 10 років ув’язнення.

Відсидів більше 8 років та вийшов на волю 25 липня 1935 року. Здобув освіту та згодом одружився з долинянкою Оленою Грицей і переїхав до Долини. Здавалось, що можна розпочати тепер спокійне сімейне життя, але різні окупанти пам’ятали про його роль у Визвольному русі. У 1939 році знову був на короткий час ув’язнений польською владою, а у 1941 вже німецькі окупанти тримали його під вартою.

Після війни працював у місті Долині на керівних посадах у лісовій промисловості. Однак, тепер уже КДБ почало ним активно цікавитись. Саме тиск спецслужб спричинив інфаркт, від якого Василь Атманчук помер 20 вересня 1962 року.

На його могилі, що на цвинтарі у Старій Долині, на скромному залізному, вкритому іржею хресті прикріплена табличка з прізвищем, датами народження і смерті та епітафією із «Заповіта» Т.Г. Шевченка : «І мене в сім’ї великій ….. не забудьте пом’янути».

Думаю, настав час пом’янути Героя, який боровся у найважчих умовах за Незалежність нашої держави. Переконаний, що громада нашого міста зможе встановити гідний пам’ятник на могилі та увіковічнити його ім’я у назві вулиці. Саме таким людям ми завдячуємо існуванню у вільній та Соборній Державі.

Героям Слава !