Портал відкритих даних - місто Долина

Петро Січко

/ Місто Долина / Петро Січко

 

СІЧКО ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ 
(18.08.1926)
Довголітній, незламний політв ’язень сталінсько-брежневських катівень,
борець за національне визволення України

Січко Петро народився у селянсько-робітничій сім’ї в с. Витвиця Долинського району Івано-Франківської області.

Початкову освіту осягнув у рідному селі. В 1942 році вступив до юнацької сітки ОУН. У 1943 — до 6 класу Львівської державної гімназії. У 1944 році скерований проводом ОУН на вишкіл у Другу старшинську школу УПА – Захід “Оленів” яку успішно закінчив. Після вишколу був скерований до Чорного лісу в загін командира “Різуна”, де був політвиховником, спочатку сотні, а згодом куреня.

У 1946 році при відході відділів УПА на захід за вказівкою проводу, Петро Січко легалізувався на основі підроблених документів, вступив до вузу і продовжив підпільну роботу. Після зустрічі з провідником охорони УГВР Мироном Слюсарем, який переїхав з Польщі під виглядом переселенця, Січко створює підпільну організацію під назвою “Організація борців за вільну Україну” (ОБЗВУ), мета якої була організувати студентство українських вузів і тузів та середніх навчальних закладів до нових умов підпілля.

12 лютого 1947 року Петро Січко був заарештований у Чернівецькому державному університеті, де навчався на третьому курсі українського відділу філфаку. Звідтіль його переводять до Львівської тюрми – Лонцкого, де 23-26 червня 1947 року Січка засудили військовим трибуналом до позбавлення волі на 25 (двадцять п’ять) літ, п’ять літ висилки і п’ять літ обмеження у правах. 20 березня 1957 року за рішенням Магаданського обласного суду він був достроково звільнений без права проживання в Західних областях України.

3 Колими Січко повернувся з дружиною, колишня політв’язень Стефанія Петраш, і тримісячним сином Василем. В Україні у них народилося ще двоє дітей: в 1960 році син Володимир і в 1963 році донька Оксана.

У 1958 році Петро Січко вступив на заочне навчання до Львівського політехнічного інституту на факультет економіка машинобудування і легкої промисловості, який йому не дали закінчити з тієї причини, що не дав згоди на сексотську співпрацю з органами КДБ.

У 1978 році Петро Січко і старший син Василь стали членами Української Гельсінської групи.

6 липня 1979 року його і сина Василя заарештовують та засуджують на три роки за так звану антирадянську пропаганду й агітацію, а згодом засуджують на три роки ув’язнення і молодшого сина Володимира. Перед закінченням терміну ув’язнення синові Василеві і Петру Січку фабрикують ще три роки ув’язнення. У 1985 році їх звільняють, але дають по одному році нагляду.

Петро Січко з сином Василем уважали недостатнє для України такої організації, як Група захисту прав людини, до якої належали, тому 1 листопада 1988 року створили організацію під назвою Український Християнсько-Демократичний Фронт (УХДФ), яка взяла на себе обов’язки першої політичної партії України державотворчого напрямку, яка 21-22 квітня 1990 року на З’їзді у Львові реформується в УХДП.

В УХДФ, а згодом в УХДП, Петро Січко був членом Головної Ради, а також був обраний головою Івано-Франківської обласної організації УХДП та деякий період виконував обов’язки голови УХДП. Був членом політичного бюро Християнсько-Демократичного Союзу “Східна Європа”.

В 2003 році з’їзд партії знову вибирає Петра Січка головою УХДП. Однак в 2004 році рішенням суду в м.Київ УХДП знімають з реєстрації. На даний час питання про поновлення партії розглядається в Європейському суді.

02.01.2003 року за заслуги по відродженню духовності України та утвердженню Помісної Української православної церкви Патріарх Київський всієї Руси-України Філарет нагородив Петра Січка орденом Святого Рівноапостольського князя Володимира Великого III ступеня.

04 вересня 2004 року Папа Римський Іоан Павло II нагородив Петра Січка орденом Святого Григорія Великого. Власник цього ордену має право вільно переїжджати в будь-яку країну світу та бути прийнятим керівництвом даної держави.

08.11.2006 року з рук Президента України Віктора Ющенка Петро Січко одержав орден «За мужність».

У зв’язку з тим, що Україна і далі в складному становищі, Петро Січко продовжує боротьбу за утвердження незалежності соборної України.