Портал відкритих даних - місто Долина

Дмитро Квецко

/ Місто Долина / Дмитро Квецко

 

Дмитро Миколайович Квецко 
(08.11.1935 – 15.10.2010)

Квецко Дмитро Миколайович — український дисидент, лідер й ідеолог підпільної націоналістичної організації «Український національний фронт», багаторічний радянський політв’язень.

Народився в сім’ї селян-бідняків. Рано осиротів. Родичі були в УПА.

1953 — після закінчення середньої школи у с. Витвиця працював бібліотекарем.

1954 — вступив на заочне відділення історичного факультету Львівського університету.

1954—1957 — проходив строкову військову службу в радянській армії.

1963 — закінчив історичний факультет Львівського університету, працював учителем, завучем у школах Долинського району.

1964 — разом із Зеновієм Красівським створив підпільну націоналістичну організацію «Український національний фронт» (УНФ), яка ставила метою боротьбу за незалежність. До УНФ увійшло понад два десятки осіб із декількох областей України, в тому числі З.Красівський, Я.Лесів, М.Дяк. УНФ проіснував до 1967 року. Група видавала журнал «Воля і Батьківщина» (вийшло 16 номерів). Члени УНФ поширили кількасот власних брошур і листівок у різних областях України (виготовляли їх на друкарській машинці в помешканнях і в бункері, облаштованому Квецком у Карпатах). Поширювали також знайдену пропагандистську літературу ОУН.

Д.Квецко був автором більшості статей, написав документи «Програмові вимоги УНФ» і «Наші завдання». Проект програми витікав із положень Програми ОУН(б), прийнятої на її III Зборі. Становище України в документах оцінювалося як колоніальне. Відкидаючи комуністичну доктрину і практику, Д.Квецько вважав, що у вільних країнах Заходу відбувається соціалізація громадських виробничих відносин. Для України він пропонував незалежний самостійний розвиток у вигляді «народного соціалізму», дуже близького до реалій західноєвропейської соціал-демократії.

Від імені УНФ властям УРСР і СРСР були надіслані документи «Меморандум 23 з’їздові КПРС» і «Заява УНФ» з політичними вимогами організації (дійшли до адресатів).

Заарештований 21 березня (інша версія — 23 березня) 1967 року. Показів не давав.

27 листопада того ж року на закритому виїзному засіданні Верховного Суду УРСР в Івано-Франківську був засуджений за звинуваченням у «зраді Батьківщини» та створенні антирадянської організації за ст. 56 і 64 КК УРСР до 20 років позбавлення волі з утриманням перших 5 років у тюрмі (відбував їх у Владимирському централі), 10 років виправної трудової колонії суворого режиму (у 1972—1975 рр. його утримували в таборі ЖХ-385/17-А в Мордовії, потім у Пермських таборах) і ще 5 років після цього був на засланні (м. Чуна, Іркутська область).

У таборах проводив акції протесту, голодування, писав політичні заяви, брав участь у передачі матеріалів з ув’язнення на волю.

Червень 1987 р. — вийшов на волю і повернувся на батьківщину. Перебував під наглядом КГБ. Попри це, відновив підпільну діяльність — друкував позацензурні машинописні часописи «Оновлення-87» (5 чисел), «Гомін перебудови» (2 числа), «Альтернатива» (до проголошення незалежності України — 58 чисел).

Останні роки прожив у рідному селі, де й похований.