Портал відкритих даних - місто Долина

Антін Стефанишин (Вартовий)

/ Місто Долина / Антін Стефанишин (Вартовий)

 

Антін Савович Стефанишин (Вартовий) 
(1897 – 1972 )

Антін Стефанишин народився в 1897 році в місті Долині, де успішно закінчив початкову школу та  вступив у гімназію. Після здобуття середньої освіти повернувся додому та продовжив вчителювати в місцевій початковій школі товариства «Рідна школа».

В часі національних змагань воював в Українській Галицькій Армії. З 1920 року він  був членом УВО (Української Військової Організації), бойовим референтом повітової команди УВО Долинщини протягом грудня 1920–1922, а згодом бойовим референтом Стрийської окружної команди УВО. У 1922 заарештований польською поліцією, вийшов на волю 1923 року.

Входив до «Летючої бригади» – спеціального підрозділу, створеного у складі групи спеціально підготовлених і законспірованих бойовиків для здобуття грошових коштів шляхом вчинення ексів (експропріаційних актів – нападів на державні установи із метою заволодіння коштами, які в умовах польської окупації вважалися українським національним здобутком і тому повинні бути повернені на благо української нації). Але в 1925 році, після численних успішних акцій, групу було розкрито і Вартового було засуджено (як і більшість його побратимів).

З початку 1930-х років  він відходить від активної діяльності в УВО та вступає у партію «Фронт Національної Єдності».

З 1935 по 1938 рік працював вчителем у «Рідній школі» в Долині.

Ось як  про Антіна Вартового згадує  його учень  Петро Лаврів: «Антін Стефанишин у 1918-1920 роках  був четарем УГА. Коли повернувся з Великої України до Долини, польська влада не дозволила йому працювати. Злидні штовхнули його в ряди КПЗУ. У 1928 році він їздив до Харкова і вів переговори з урядом УССР про допомогу Галичині, коли вона повстане проти польських окупантів. Харківський уряд погоджувався допомогти з умовою, що після перемоги повстання Західну Україну прилучать до Совєтського Союзу. Галицькі політики хотіли жити самостійно. У 1934 р. ще раз післали А. Стефанишина на Східну Україну. Коли він у Києві зайшов до знайомих, вони перелякалися. Крадькома дібралися до Дніпра, човном від’їхали від міста й порадили йому чимдуж утікати, щоби не потрапити в кігті ГПУ. На Збручі його впіймали польські прикордонники й суд покарав 28 добами арешту за перехід кордону.

Повернувшись до Долини, А Стефанишин написав чимало статей про голод і репресії на Східній Україні. В одній він навів почуті за Збручем слова:

«На хаті серп і молот,
У хаті нужда й голод,
Ні корови, ні свині,
Тільки Сталін на стіні».

Жив він скромно. Після смерті батьків мусив утримувати молодшу від нього сестру. Треба було завалити стару хату та із ще доброго матеріалу звести нову. Не вистачало грошей. Учитель «Рідної школи» отримував менше від учителів державних шкіл. Писав також вірші, оповідання й повісті, але редакції або зовсім не платили, або гонорари були жалюгідні. Коли сотник УГА Дмитро Паліїв почав творити партію «Фронт національної єдності» (ФНЄ), то на Долинщині її активістами стали А. Стефанишин і помічник адвоката Луцева (прихильник Української Радикальної Соціалістичної Партії) Михайло Паращій з Ціневи під Рожнятовом.

Будучи гімназистом, я часто відвідував колишнього керівника нашого VII класу А. Стефанишина. Коли в повітрі вже пахло війною, я пішки пішов до дружнього учителя і ми задумалися над нашою долею: хто нас визволить із лядського ярма. Стефанишин боявся казематів ГПУ і, як тільки почув, що Червона Армія перейшла Збруч (1939 р.); разом з оборонцем Степана Бандери на Варшавському процесі, після вбивства польського міністра внутрішніх справ і творця концтабору в Березі-Картузькій Пєрацького, адвокатом Володимиром Горбовим подався за Сян.

У 1941 – 1944 рр. А. Стефанишин працював заступником окружного коменданта української поліції в Калуші, одружився з Теодосією Мельничук і з нею та близнятами в 1944 році утік знову на захід…»

Після закінчення Другої світової  війни Антін Стефанишин емігрує у  Сполучені Штати Америки, де займається літературною діяльністю.

З віршів Антіна  Стефанишина, які друкував під псевдонімом Антін Вартовий, широкого розповсюдження набула «Пісня націоналістів»:

Ми не дамо катувати народу
І нести загладу прадідній землі…
Орли степові бунтарського роду,
Полум’ям на прапорах наші кличі: 

Рефрен:  Порив безмежний за волю, життя
Веде нас гуртом до двобою,
До бою, палкі молодечі серця,
Бо доля Вкраїни горою!

Крила розгорнем, заграють мускули,
І маки червоні кругом зацвітуть,
Степу тамбори і бубни гуцулів
Нам радісні вісті кругом понесуть. 

Ми наче сонце розіб’ємо хмари,
Залізного Ґонти завзяті брати,
Ми носії безпощадної кари,
Тікайте, всі зайди, тікайте, кати!

Музику до «Пісні націоналістів» написав Микола Бігун. Композитор Ярославенко написав мелодію до «Гімну луговиків» на слова А. Вартового («Луг» – молодіжна пожежно-спортивна організація на західних землях України в 30-их рр.). Збірку поезій А. Вартового «Кличе дзвін» видало ще в 1926 році  видавництво «Нова доба».

Один з найкращих творів А. Вартового – п’єса «У сумерках віків» про заснування міста Долини в передхристиянські часи. Її прем’єра з великим успіхом відбулась у 2007 році.  в постановці Долинського народного театру під керівництвом  режисера Надії Костьович (Пелехан). Шкода, що під час війни пропала повість «Бронзи», подібна до роману польського письменника Болеслава Пруса «Фараон». В ній земляк поета Богдана Кравціва (народженого також у Долині) описав боротьбу єгиптян проти гіксів, яка тривала 300 літ (аналогія зрозуміла!) й закінчилася визволенням Єгипту.

Помер Антін Вартовий (Стефанишин) в Чикаго в 1972 році, там і похований.

Пам’ять про талановитого сина долинської  землі, його непогасима творча зірка, є для нас  незабутньою, а  тому – незгасимою у високому піднебессі української  літератури і мистецтва.