Як краще звільнитися: за власним бажанням, або за угодою сторін?

/ Державні установи / Долинське бюро правової допомоги Калуського місцевого центру / Як краще звільнитися: за власним бажанням, або за угодою сторін?

Як краще звільнитися: за власним бажанням, або за угодою сторін?

Однозначну відповідь на це питання надати неможливо, оскільки кожна життєва обставина є індивідуальною, відповідно і спосіб, який вигідний в першому варіанті, може зовсім не відповідати потребам і особливостям другого.

Кожен початок має своє логічне завершення. Відповідно, логічним завершенням будь-якого прийому на роботу є звільнення.

Чинне трудове законодавство надає можливість вибору варіанту та способу звільнення як для працівника так і роботодавця.

Що слід знати при звільненні за власним бажанням?

Цей варіант менш поширений, ніж звільнення за угодою сторін, але в повсякденному житті зустрічається доволі часто.

У Кодексі законів про працю України для врегулювання даного питання передбачені:

  • стаття 38 (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника);
  • стаття 39 (розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника).

Перед тим, як приймати рішення звільнятися за власним бажанням, а також писати відповідну заяву, слід пам’ятати, що чинне трудове законодавство України покладає на працівника обов’язок попередження роботодавця про свій намір (бажання звільнитися) у строк, який становить не менше двох тижнів. В народі цей строк називають двотижневим відпрацюванням. За цими статтями звільнитися у будь-який момент не вийде, але будь-яке правило має виключення, а тому передбачені особливі випадки, коли обов’язкове письмове попередження роботодавця про свій намір звільнення у строк, який становить не менше двох тижнів не є обов’язковим.

За наявності документального підтвердження передбаченої законом поважної обставини, відпрацьовувати два тижні не доведеться.

Як звільнитися за власним бажанням без попередження роботодавця про свій намір звільнення у строк, який становить не менше двох тижнів?

Відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України, законодавцем передбачено перелік винятків, коли трудовий договір, який укладено на невизначений строк може бути розірваний за ініціативи працівника (за власним бажанням), а саме:

  • в разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання);
  • переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
  • вступ до навчального закладу;
  • неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
  • вагітність;
  • догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю;
  • догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;
  • вихід на пенсію;
  • прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин.

Зазначений перелік також поширюється на відносини, коли було укладено строковий трудовий договір, який розривається за ініціативи працівника.

Частиною першою статті 39 Кодексу законів про працю України, також передбачений додатковий перелік виключних випадків, коли на вимогу працівника достроково підлягає розриванню строковий трудовий договір, а саме:

  • в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором;
  • порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору.

Щоб звільнитися в бажаний термін, буде не достатньо у заяві про звільнення за ініціативою працівника (власним бажанням) зазначити поважну причину з переліку частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.

Поважність причини обов’язково потрібно підтвердити документально.

Від себе хочемо додати не передбачену законодавством обставину, але ту, яка в будь-якому випадку якісно вплине на ефективність та граничний термін розірвання трудового договору – людський фактор. Якщо протягом терміну дії трудового договору між працівником і роботодавцем склалися сприятливі трудові та міжособистісні відносини, то відповідно і висока вірогідність звільнення в бажаний день, навіть за відсутності поважної обставини передбаченої законодавством та/або її документального підтвердження.

Що слід знати при звільненні за угодою сторін?

Звільнення за угодою сторін значно відрізняється від звільнення за власним бажанням і одною з відмінностей є наявність волевиявлення (ініціативи) однієї із сторін: як роботодавця, так і працівника.

Друга відмінність: якщо ініціатива звільнення ініціюється працівником, то останній може претендувати на обумовлення з роботодавцем моменту (строку і дати) звільнення. В даному випадку закон не покладає обов’язку на працівника щодо зазначення поважності причини, як у випадку зі звільненням за власним бажанням.

Третя відмінність: відсутній законодавчо закріплений обов’язок щодо попередження роботодавця про бажання звільнення у строк, який становить не менше 2 тижні.

Тобто можна звільнитися у будь-який момент, навіть у день подачі заяви.

Станом на лютий 2020 року в Україні, звільнення за угодою сторін, один з найпоширеніших варіантів при припиненні трудових відносин (розірванні трудового договору) між працівником і роботодавцем.

Цей спосіб найбільш еластичний для більшості випадків, тому і отримав високий рівень популярності.

Щоб звільнитися за угодою сторін, досить наступного:

  • перебувати в сприятливих трудових та міжособистісних відносинах з роботодавцем;
  • заздалегідь оговорити та узгодити спосіб звільнення за угодою сторін;
  • написати заяву про звільнення на підставі частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін).

Чи наявна відмінність (різниця) у звільненні за власним бажанням та звільненні за угодою сторін?

Зі змісту даної консультації можна виділити наступні відмінності звільнення за угодою сторін від звільнення за власним бажанням:

  • ініціатива може походити від будь-якої зі сторін;
  • можна звільнитися в будь-який момент, який погоджений сторонами (працівником і роботодавцем);
  • заяву про звільнення за угодою сторін може бути подано в будь-який момент (в тому числі і у день звільнення);
  • сторони (працівник і роботодавець) не зобов’язані попереджати одна одну про свою ініціативу (бажання) у строк, який становить не менше ніж два тижні, а тому звільнення може відбутись в будь-який момент;
  • щоб звільнитись в термін, який є менший ніж два тижні, не потрібно зазначати поважну причину, як у випадках закріплених частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України для звільнення за власним бажанням.

Відмінності звільнення за власним бажанням, від звільнення за угодою сторін:

  • ініціатор звільнення завжди тільки працівник;
  • відсутня можливість миттєвого звільнення, без наявності поважної причини передбаченої законом та її документального підтвердження;
  • заяву про звільнення неможна подавати у строк, який становить менше двох тижнів до бажаної дати звільнення (крім випадків, коли в заяві зазначена та документально підтверджена поважна причина з переліку частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України);
  • щоб звільнитися в термін, який становить менше двох тижнів до бажаної дати звільнення, необхідно в заяві про звільнення за власним бажанням зазначити та документально підтвердити поважну причину з переліку частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.

Що робити у випадку, якщо заяву про звільнення за власним бажанням подано, але вирішив не звільнятися?

Відповідно до частини другої статті 38 Кодексу законів про працю України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З практичної точки зору виглядає наступним чином: якщо на вашу займану посаду не запрошений новий працівник, ви не вимагаєте вас звільнити та виходите на роботу в наступний день за днем звільнення, то звільнити не можуть, а подана раніше заява вважається такою, що не була поданою.

Що робити, якщо хочу звільнитися та написав заяву про звільнення за власним бажанням, але роботодавець відмовляється її приймати?

Не виключено, що подібна ситуація може трапитись, але не варто перейматися і одразу засмучуватись. Необхідно написати і належним чином оформити заяву про звільнення за власним бажанням та направити її рекомендованим листом з описом вкладення на юридичну адресу підприємства. Заява про звільнення вважається поданою з моменту отримання роботодавцем конверту в якому вона була вкладенням. З моменту вручення відраховуємо 14 календарних днів і з точки зору законодавства виконуємо усі покладені на нас обов’язки пов’язані з попередженням роботодавця про своє волевиявлення, а з наступного дня вважаємось звільненими.

Існує також альтернативний варіант: подати на реєстрацію вхідної кореспонденції заяву про звільнення, особі уповноваженій здійснювати подібні дії від імені роботодавця. Як правило – це секретар.

Обидва варіанти мають обов’язкову умову: заява про звільнення має бути написаною в двох ідентичних примірниках. У разі подання заяви про звільнення безпосередньо секретарю, останній повинен у вашій присутності звірити обидва екземпляри документу, зареєструвати в журналі вхідної кореспонденції і на екземплярі, який належить вам, поставити відмітку про отримання (як правило це штамп в якому зазначено найменування роботодавця і заздалегідь заготовлені порожні графи для реєстраційного номеру та дати згідно журналу вхідної кореспонденції), а також поставити підпис та ПІБ.

На які виплати та компенсації можна розраховувати при звільненні за угодою сторін та при звільненні за власним бажанням?

При звільненні працівник може розраховувати на наступні виплати:

  • заробітна плата за фактично відпрацьований час до звільнення (сюди так само враховується день звільнення);
  • компенсація за невикористані відпустки;
  • вихідна допомога.

На виплату вихідної дороги при звільненні, працівник може розраховувати лише у випадках передбачених у статті 44 Кодексу законів про працю України.

У розмірі середнього місячного заробітку виплачується вихідна допомога в таких випадках:

  • за відмову працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці;
  • змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
  • виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;
  • відновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

У розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку в разі розірвання трудового договору, укладеного на невизначений термін, з ініціативи працівника (стаття 38 Кодексу законів про працю України), або розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника (стаття 39 Кодексу законів про працю України) виплачується вихідна допомога в наступному випадку:

  • внаслідок порушення роботодавцем або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору.

У розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку виплачується наступна вихідна допомога:

  • припинення повноважень посадових осіб.
  • звільнення директора за власним бажанням

Особливості нарахування виплати компенсації за невикористану відпустку при звільненні відсутні. Необхідно правильно порахувати кількість невикористаних днів відпустки і середній місячний заробіток.

Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 

Довідка:
Долинське бюро правової допомоги працює за адресою:
м. Долина, вул. Б.Хмельницького, 2а, тел.: 2-51-99. 

Єдиний всеукраїнський телефонний номер 0-800-213-103 (цілодобово та безкоштовно у межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів).